Slavic Assistance Center

Славянский Центр Помогает Всем!

You are here:

Куди ти?

Коли б мене хто спитав, чому ми такі прибиті та понижені, що іноді боїмося перед чужинцями зізнатися, що ми члени великого українського народу, то я подав би таку причину: що ми не знаємо ані нашої бувальщини, ані наших славних людей, котрими наш український народ може повеличатися.
Андрій Чайковський.


Жив на Заході умілець-каменяр. Мав велику сім 'ю: вірну дружину та шестеро синів. Одного дня до його майстерні завітав посильний від князя Костянтина Острозького. Він-то і привіз прохання-наказ — центральну дорогу міста бруківкою встелити.
— Ти, Семене, за цю дорогу серцем відповідатимеш, — говорив. — Добре встелиш її, віддячу; погано — вік, а може, і десять віків люди проклинатимуть. Тому вибирай, що тобі більше до вподоби? Часу раджу не гаяти, бо незабаром мій син Ілля має одружуватися з Анною ... та цією дорогою свою наречену до храму везти. Отож будь таким ласкавим, ощаслив уже ти нас довершеною роботою.
Накинув Семен байбарак на плечі, коня окульбачив та й через поле навпростець до Острога поїхав — дорогу ту на власні очі побачити хотілося. Нічого складного у тому не знайшов, ото одразу і дав згоду. Синів став готувати до вїд’їзду, радився з колегами, простими каменярами, хоча робив це більше через повагу до них, а не через потребу в знаннях. Інструменти збирав, бричку підлагоджував, все, як то кажуть, повинно було «грати».
Останньої ночі перед від'їздом не міг заснути наймолодший син Семена — Данило. Все він мудрував, мізкував, як ту дорогу цікавішою зробити. Спершу він дуже хвилювався, адже на таке відповідальне діло батько брав його вперше, а потім заспокоївся і роздумував, як то і йому серце в той шлях вкласти? Не просто дорогу зробити, а навчити людей вірного шляху... «Візьму два відтінки бруківки: одну темну, другу — значно світлішу. Зі світлої храм викладу, а темну покладу довкола храму, щоб споруда вирізнялася. Але ж... — Данило задумався. — То це ж що, люди по храму ногами ходитимуть, возами їздитимуть? Зневажатимуть і насміхатимуться? Не годиться таке. Треба щось інше вигадати. А може... Ні, і ще раз ні...»
Хлопець перебирав усілякі варіанти в своїй голові, аж раптом його осяяло: «То це ж я можу темною бруківкою викласти слова! Тільки які? Потрібні такі слова, щоб людей зупиняли та примушували замислюватися над своєю дорогою, куди вони прямують. А що, якщо я викладу: «Куди ти?»»
Ця думка настільки сподобалася молодому майстрові, що він на ній і зупинився. До ранку Данило, звісно, не заснув, радість, що переповнювала його серце, стала цьому на заваді. Але він не ображався на неї, адже тепер він точно знає, чим займатиметься в Острозі. Тільки про це він нікому не скаже.
...Все склалося так, як і гадалося. Тепер на центральній вулиці благородного міста впевнено і твердо красувалося німе запитання: «Куди ти?» Першим його прочитав таки князь Ілля Костянтинович Острозький, але не дорогою до храму, а повертаючись із Києва додому:
— Іду до себе в замок, — усміхаючись відповів він, — і дружину свою Беату Костелецьку везу з собою.
А потім стільки звучало відповідей, що навіть сама дорога їх не пам'ятає.
«Повертаюся від бабусі. Паляниць мати напекла, ото їй і відносив. А зараз несу ослон бабин, трохи важкуватий, але мушу, бо ж треба, щоб батько його полагодив...» — подумки відповідав високорослий отрок.
— Я в Острозьку школу, — говорив Петро Конашевич-Сагайдачний, — там зараз саме «квітнуть» науки. Людині треба вчитися, якщо вона хоче бути людиною...
— До гончара по глину, треба хату підмастити, дощ дірку вимив біля дверей, — бідкалася вдова.
— У шинок, по горілку. А чому ти запитуєш, дорого? Що тобі до того? Зараз усі ходять у шинок. Ну і що, що останні гроші проп'ю... Ніяк цю совість залити не можу! Це ж треба до такого дожитися, щоб якась бездушна бруківка тебе уму-розуму вчила! Ет тебе! — і хмільний чолов'яга щосили вдарив ногою об камінь...
— Ми на цвинтар. А душа небіжчика... Чи на небо, чи у пекло... Один Бог відає таке, — говорила людина в жалобі. — А моя душа куди піде?
— Окраса для вояка — зброя, для корабля — вітрила, а для праведника — читання книг, — говорив бруківці літописець і прямував до світлиці монастиря.
— Іду істину примножувати. Хочу книги друкувати, щоб усі люди могли Святе Писання читати і сповідуватися перед Богом, — говорив Іван Федоров, прямуючи до своєї друкарні.
— Галушки та локшину несу на базар. А там, якщо щось вторгую, то придбаю метері святкову хустину, в неї он скоро праздник буде — День Ангела. А завтра інший крам на базар понесу, хочу меду на зиму купити.
— До Острозьких на вінчання і на весільний обід, звісно. Отруту для молодої князівни везу. Мою Анну ображено, ото і мститиму... А якщо Ілля вип'є? Не вип'є. Гріх на душу візьму, але помщуся. Бог може покарати, — боролася з собою князівна ...
— Я поважаю відсутність твого смаку, невідомий майстре, нічого нового ти не вигадав. Подумаєш, дорога говорить, ну і що? Я он з полювання їду, здобич везу, щоб прислуга вечерю зготувала! Тьху ти! — плюнув багатій на дорогу. — Таки змусила дати відповідь. Скільки вже разів говорив, що мовчатиму і ні слова не відповідатиму. Бо ще, чого доброго, запитає, а куди я після смерті направлюся. Кажуть, багато людей ця німа дорога про вічний напрямок запитувала. А потім бери і відповідай їй!
— Куди я? А то ти не знаєш! Шукаю Василя Наливайка, любий він мені і все, щоб мати не говорили. Василь ще батьку моєму вірний був, захищав його, давав поради. І мене захистить, правда? — люб'язно спілкувалася з бруківкою Галька.
— А ти куди, вимощений шляху? В нікуди? Ось ти старий і битий. Багато людей від зла відвів. А що буде з тобою ? — запитував старець Іларіон.
Не знав тоді шлях, що через багато сотень років бруківка зіб'ється, втопчеться, її замінять на інший камінь, який, на жаль, мовчатиме. Бо якби знав, то голосніше б до людей говорив і частіше запитував: «Куди ти?» А тепер люди ходять хто куди, і забувають при цьому запитувати себе: «А навіщо я туди їду?»
Моя мандрівна Дитино! Я вірю, що твій життєвий шлях вірний і благословенний Богом. Пам’ятай про німе запитання доброї бруківки, і знай: хай куди ти ідеш, Бог завжди ітиме з тобою, геть до самого неба!

 

 

Видео раздел

Посетите нашу страницу на Facebook

БУДЬТЕ ОСТОРОЖНЫ!